Передовий педагогічний досвід

 Передовий педагогічний досвід: вивчення, узагальнення та поширення

Цікаві творчі знахідки вчителів є в будь-якому педагогічному ко­лективі. Тому робота щодо вияв­лення, вивчення та впровадження передового досвіду має зосеред­жуватися насамперед у школі. Завдання адміністрації навчально­го закладу полягає у формуванні, підтримці творчого пошуку педа­гогів. Осмислення передового пе­дагогічного досвіду, реалізація всіх етапів його виявлення й ста­новлення ставить перед керівни­ками шкіл ґрунтовні завдання, а саме:

— що таке передовий педаго­гічний досвід?

— як визначити ступінь його новизни?

— яка технологія його виявлен­ня та вивчення?

— як поширювати передовий педагогічний досвід, який отримав позитивну оцінку громадськості?

— як працювати з учителем, здатним до творчої діяльності?

Отже, що таке передовий пе­дагогічний досвід?

Передовий педагогічний досвід— це результат творчої діяльності педагога з елементами новизни, спрямований на виконан­ня актуальних завдань навчання й виховання.  Передовий педагогічний досвід слід оцінювати за такими основ­ними критеріями:

— актуальність і перспек­тивність, тобто він має бути за своєю суттю новим, відрізнятися від масового, сприяти вирішенню завдань сучасного етапу розвит­ку освіти, знаходити застосуван­ня в масовому досвіді, збагачува­ти його, мати перспективу для по­дальшого поширення, допомага­ти в подоланні труднощів під час організації навчально-виховного процесу;

— висока результативність, стабільність показників, оптимальність. Це означає, що за­стосування досвіду передбачає значні зрушення в системі робо­ти педагогічних кадрів, у рівні ви­хованості учнів, високий рівень навчально-виховного процесу; результативність роботи, вищу за масові показники ефектив­ності та якості; стабільність, стійкість результатів у змінених умовах праці протягом тривало­го періоду. Високих результатів у роботі досягають з найменши­ми затратами сил учасників на­вчально-виховного процесу, ма­теріальних засобів школи, гро­мадськості тощо;

— наукова обґрунтованість, що передбачає врахування законо­мірностей процесу навчання й ви­ховання школярів, відповідність основним принципам, законам педагогічної діяльності. Однак у деяких випадках досвід супере­чить загальноприйнятим положен­ням педагогічної науки. В цьому разі необхідно здійснити ґрунтовні дослідження, оцінювання компе­тентними спеціалістами наявного досвіду, щоб мати змогу вважати такий досвід передовим;

— наявність елементів новиз­ни й оригінальності. Незалежно від того, виходять автори досвіду за межі відомих форм і методів чи здійснюють педагогічний процес у цих самих межах, вони завжди вносять до нього щось індивіду­альне значуще;

— можливість творчого на­слідування досвіду іншими педа­гогами. Це передбачає готовність досвіду до творчого використан­ня за наявності в ньому продуктив­ної педагогічної ідеї; доступність і наступність досвіду, що дозволяє розвивати й удосконалювати осо­бисту практику. Однак учителі ма­ють бути підготовлені до насліду­вання, сприйняття передового досвіду. З цього приводу видатний педагог П.Блонський писав: «...шляхом практики мистецтва ви­ховання може навчитися лише той, хто заздалегідь вивчив теорію, засвоїв її й підготовлений до тих вражень, які має дати йому досвід». Інакше кажучи, якісне зерно, висіяне в поганий ґрунт, не проросте.

За рівнем творчої само­стійності розрізняють три рівні передового педагогічного досвіду:

— репродуктивний, що перед­бачає діяльність вчителя, яка не має в собі чогось принципово но­вого, але спрямована на сумлінне виконання професійних обов'язків з обов'язковим внесенням еле­ментів новизни, є взірцем для тих педагогів, які достатньою мірою не володіють педагогічною майстер­ністю;

— раціоналізаторський, що передбачає діяльність, пов'язану з творчим, оригінальним, прита­манним тільки цьому педагогу ви­користанням відомих форм і ме­тодів з внесенням елементів но­визни, діяльність, спрямовану на підвищення ефективності педаго­гічної праці, її оптимізації;

— новаторський, що передба­чає діяльність, спрямовану на суттєві зміни в навчально-вихов­ному процесі; ця діяльність має в собі елементи новизни, творчого пошуку, оригінальності, спрямова­на на вирішення найбільш актуаль­них проблем навчання й вихован­ня. Такий педагогічний досвід особливо цінний, оскільки прокла­дає нові шляхи в шкільній практиці та педагогічній науці.

Рішенням колегії Міністерства освіти України № 9/108 від 23.11.1987 «Про вдосконалення системи вивчення й поширення передового педагогічного досві­ду» (див. Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти Ук­раїни. — 1983. — №1.) розроблені чіткі рекомендації стосовно вив­чення, узагальнення й поширення передового педагогічного досвіду на всіх рівнях: освітні установи — районні, міські відділи освіти, їхні методичні кабінети — обласні уп­равління освіти, їхні методичні служби — педагогічні вищі на­вчальні заклади — методичні ус­танови Міністерства освіти Украї­ни, науково-дослідні інститути. Документ, хоч і давній, але акту­альний і нині. Головне в ньому — це те, що відділи освіти, методичні служби спільно з керівниками освітніх закладів зобов'язані відшуковувати, вирощувати, ґрун­товно вивчати передовий досвід, виявляти нове, раціональне в ро­боті окремих педагогів, сприяти впровадженню його результатів у педагогічну практику.

Якщо виявлений керівництвом навчального закладу передовий досвід педагога за своїм значен­ням виходить за межі навчально­го закладу, адміністрація повідомляє про це районний відділ осві­ти, райметодкабінет, рекомендує досвід для вивчення й узагальнен­ня на районному, а в подальшо­му, можливо, й на обласному, всеукраїнському рівнях.

Крім того, керівники навчаль­них закладів повинні забезпечува­ти поширення й використання пе­редового досвіду окремих педаго­гічних працівників, колективів, рекомендованих районними відділами, обласними управліннями освіти, Міністерством освіти і науки України, його методичними підрозділами. Отже, слід планувати поширення особистого досвіду та використання чиїхось надбань у своєму колективі. В кожному освітньому закладі має бути чітко систематизована, узагальнена картотека передового педагогічного досвіду.

Працюючи з  учителями – носіями передового педагогічного досвіду, слід пам’ятати, що вони “викликають вогонь на себе”, отримуючи значне додаткове навантаження. Тому в кожному навчальному закладі, кожному регіону слід сформувати систему моральних і матеріальних пільг для педагогів, досвід яких узагальнюється. Слід пам’ятати і використовувати на практиці відомі висловлювання громадських діячів минулого:

-         “Кожному подобається, коли його хвалять” (Авраам Лінкольн);

-         “Найглибшим принципом людської натури є пристрасне бажання і знання своєї цінності” (Вільям Джеймс);

-         “... найкраща порада, яку можна дати, якщо ви хочете спонукати кого-небудь до активної дії, ... розбудіть у нього якесь бажання. Хто здатен це зробити, — за того весь світ» (Гаррі Оверстріт).

Пошук передового педагогіч­ного досвіду може бути цілеспря­мованим і випадковим. Цілеспря­мований пошук передового педа­гогічного досвіду здійснюють за зазделегідь визначеним планом адміністрація, методичні служби навчального закладу; випадковий — пов'язаний зі спостереженням за роботою вчителів під час відвідування уроків, позакласних заходів, факультативів або з ви­ступом учителя в процесі обміну досвідом на методичному форумі, засіданні педагогічної ради; з ви­вченням шкільної документації, ма­теріалів, представлених на педа­гогічну виставку; проведенням атестації тощо.

На практиці найпоширенішим є виявлення передового досвіду в ході відвідування шкільних занять. При цьому спостерігають, вивча­ють і аналізують систему уроків учителя з певної теми, систему позакласних заходів, здійснюють епізодичне відвідування уроків учителя в різних класах. У ході відвідування слід звертати увагу на відповідність змісту роботи вчите­ля поставленим завданням, враху­вання індивідуальних особливос­тей учнів, на те, чи був оптималь­ним вибір організаційних форм, методів і прийомів навчання для формування його мотивації, роз­витку пізнавальних інтересів, твор­чої активності, розумової діяль­ності учнів, доцільність та ефек­тивність використання вчителем засобів навчання тощо. Для отри­мання найбільш об'єктивних по­казників відвідування уроків пев­ного учителя здійснюється в різних класах.

Доцільно протягом навчально­го року двічі — орієнтовно в лис­топаді й травні — вивчати систе­му уроків учителя, періодично про­водити моніторинг навчальних до­сягнень учнів, а наприкінці на­вчального року, здійснюючи підсумкову перевірку якості на­вчальних досягнень, проаналізува­ти ефективність його роботи.

Слід вивчати й ведення вчите­лем шкільної документації, аналі­зувати участь його в роботі мето­дичних служб школи, району, в громадському житті школи, вивча­ти стосунки з колегами по роботі, учнями, їхніми батьками тощо.

Якщо в результаті проведеної роботи досвід учителя відповідає вказаним критеріям передового педагогічного досвіду, на засі­данні методичної ради школи приймають рішення про вивчення передового педагогічного досвіду вчителя з певної науково-методич­ної проблеми, видають відповід­ний наказ по школі та складають план роботи з вивчення і впро­вадження в практичну діяльність учителів цього досвіду (зміст пла­ну розкрито далі).

Педагогічний досвід учителя слід вивчати в динаміці його роз­витку, використовуючи з цією ме­тою різні методи:

— вивчення системи роботи вчителя, спостереження за його діяльністю;

— бесіди з носієм досвіду з метою виявлення таких елементів у його педагогічній діяльності, які складно визначити тільки під час відвідування уроків, позакласних заходів, гурткових, факультатив­них занять;

— вивчення педагогічної доку­ментації (поурочних планів робо­ти вчителя, його особистого пла­нування, класних журналів, учні­вських зошитів, матеріалів, які відображають участь учителя в методичній роботі, громадському житті школи тощо);

— бесіди з педагогічними пра­цівниками та учнями школи;

— анкетування колег носія пе­редового досвіду, його учнів, їхніх батьків;

— здійснення моніторингу, на­вчальних досягнень учнів тощо.

Вивчення передового педаго­гічного досвіду слід здійснювати таким чином:

— проводити попереднє спо­стереження за роботою вчителя у вересні — жовтні протягом 10— 15 днів з метою визначення суті досвіду загалом, його оцінюван­ня з точки зору визначених кри­теріїв;

— ґрунтовне вивчення досвіду, яке передбачає тривалу, планом­ірну роботу за певною схемою, зміст якої залежить від характеру досвіду, встановленому під час попереднього спостереження. Вивчення слід проводити в два періоди: у грудні-травні з інтерва­лами 3,5—4 місяці протягом 5—7 днів. При цьому слід уточнити й поглибити висновки про суть дос­віду, надати допомогу в усуненні виявлених недоліків і довести досвід до необхідного ступеня досконалості;

— контрольне вивчення, суть якого — аналіз ефективності ро­боти вчителя, результативності його досвіду; проведення вивчен­ня рівня навчальних досягнень учнів на кінець навчального року (контрольні, тестові роботи, дер­жавна підсумкова атестація тощо).

Слід порекомендувати носію досвіду систематично протягом року вести щоденник спостере­жень з питань реалізації основних аспектів досвіду (позитивні мо­менти, труднощі, які вчитель до­лає в процесі роботи). Цей мате­ріал значною мірою допоможе ре­алізувати наступний етап узагаль­нення передового педагогічного досвіду. Мета узагальнення: ви­значити суть досвіду, визначити засоби, прийоми, форми, методи, за допомогою яких досягнуто по­зитивного результату, вивчити умови забезпечення впроваджен­ня його в педагогічну практику.

Для всебічного розкриття дос­віду слід дотримуватися певних алгоритмів рекомендацій (дода­ток 2).

У процесі узагальнення пере­дового педагогічного досвіду, опи­су його суті має місце ряд знач­них недоліків. Зупинімося на най­поширеніших:

— спроби розглядати глобаль­ний досвід. На практиці потрібно узагальнювати не систему робо­ти окремого вчителя, освітнього закладу, а стан вирішення певної актуальної педагогічної проблеми; форми, методи й прийоми, вміло використовувані педагогами тощо;

— в узагальнених матеріалах мова йде лише про роботу вчите­ля, залишаючи поза увагою робо­ту учнів; слід не забувати, що навчально-виховний процес — про­цес двосторонній;

— здебільшого проводять оці­нювальні положення загального типу (тобто йдеться про те, що робить учитель, однак не розкри­вається, як він це робить);

— намагання дати конкретні результати навчальних досягнень, вихованості учнів, а не відобрази­ти динаміку зміни цих показників;

— нехтування труднощами, які довелося долати вчителю в про­цесі роботи;

— не визначено умови запро­вадження досвіду в масову педа­гогічну практику.

Отже, в процесі узагальнення досвіду слід дотримуватися таких вимог:

— ознайомлення з досвідом роботи вчителя доцільно розпочи­нати з обґрунтування конкретної проблеми, яка зумовила не­обхідність узагальнення саме цьо­го досвіду;

— опис змістової значущості досвіду й можливих варіантів його реалізації в навчально-виховному процесі з урахуванням найважли­віших внутрішньошкільних і по­зашкільних зв'язків;

— з'ясування системи умов у їхній послідовності та взаємозу­мовленості, яка забезпечує ймовірність досягнення найвищих результатів;

— опис технологій, методики досвіду з обов'язковим зазначен­ням найбільш характерних особ­ливостей роботи вчителя;

— опис виявлених, визначених труднощів, можливих негативних наслідків у процесі використання досвіду;

— визначення потреб, які мож­на задовольнити, використовуючи узагальнений досвід, а також ок­реслення меж його застосування;

— здійснення аналізу допуще­них помилок та умов, за яких ви­користання досвіду небажане чи неможливе;

— визначення динаміки змін навчальних досягнень, вихова­ності, розвитку учнів;

— осмислення питань, які не знайшли в досвіді професійного вирішення і потребують подальшої поглибленої роботи.

Після підготовки узагальнено­го матеріалу про передовий педа­гогічний досвід, його літературної обробки треба зібрати всі мате­ріали, які відображають досвід ро­боти вчителя:

— розроблений носієм досві­ду цикл уроків (у межах однієї теми);

— відео-фонозаписи уроків (бажано);

— методичні розробки вчите­ля, його доповіді, виступи на нау­ково-практичних конференціях, педагогічних читаннях, засіданнях методичних об'єднань, педагогіч­ної ради школи тощо;

— планування роботи вчителя (плани класного керівника, фа­культативу, предметного гуртка тощо);

— творчі роботи носія передо­вого педагогічного досвіду, його друковані праці;

— зразки дидактичного, роздаткового матеріалу, виготовле­ного вчителем, його учнями;

— публікації про його діяльність у періодичній пресі;

— зразки учнівських робіт (тво­ри, реферати, зошити для конт­рольних, практичних, домашніх робіт тощо);

— зразки анкетувань, про­ведених серед педагогів, учнів, які відображають діяльність учи­теля;

— прилади, моделі, таблиці (або їхні фотографії), виготов­лені учнями під керівництвом учителя;

— фотоматеріали (2—3 фото­графії, які відображають педаго­гічну діяльність учителя) тощо.

Усі зібрані матеріали, разом з характеристикою педагогічної діяльності носія досвіду, складе­ної керівниками освітньої устано­ви, слід збирати й систематизу­вати.

Зауважимо, що письмове узагальнення досвіду можна по­дати у формі довідки, статті, плаката, стенда, альбому, лис­тівки, методичних рекомендацій, посібників.

Матеріали узагальненого дос­віду мають пройти етап об'єктив­ного оцінювання. Серед найпоши­реніших методів оцінювання пере­дового педагогічного досвіду мож­на назвати:

— метод експертного оціню­вання, який полягає в широкому обговоренні й оцінюванні досвіду експертами — вчителями, психо­логами, методистами, вченими-практиками тощо;

— метод експерименту, який полягає в перевірці всього досві­ду або його елементів загально­прийнятими в сучасній педагогіці правилами. Наприклад, в одному класі працює вчитель, який прой­шов навчання в носія досвіду, в другому — вчитель, який вивчив досвід за друкованими матеріала­ми, третій клас — контрольний, який працює за загальноприйня­тою методикою. Висновки про ре­зультативність досвіду та мож­ливість його використання в ма­совій педагогічній практиці слід робити, порівнюючи результа­тивність навчально-виховного про­цесу в цих класах.

Після отримання позитивної оцінки передовий педагогічний досвід необхідно затвердити на засіданні методичної (педагогіч­ної) ради школи, видати наказ про його впровадження в практику роботи педагогічного колективу, автор досвіду отримує диплом відповідного змісту.

Останнім часом досить акту­альним є «вирощування» передо­вого педагогічного досвіду за за­здалегідь складеним планом. При­хильником активної позиції в цій справі був В.Сухомлинський, який писав: «Іноді керівники скаржать­ся: кращий досвід з певного пи­тання не вивчається і не поши­рюється через те, що його в школі немає. Такі міркування є резуль­татом неправильного розуміння кращого досвіду, як чогось сти­хійного, що виникає само по собі, завдяки щасливому збігу обста­вин. Чекати, поки в школі виникне кращий досвід,— це значить при­рікати педагогічний колектив на застій. Позитивного досвіду мож­на досягти в кожному педагогіч­ному колективі.

Завдання директора школи — всіма засобами сприяти створен­ню кращого досвіду в кожного вчителя з усіх питань навчально-виховної роботи і впроваджувати цей досвід в життя школи».

Безпосередня робота з «виро­щення» досвіду полягає у ство­ренні й організації діяльності твор­чої групи за добровільною участю кращих учителів (3—5 осіб) з ме­тою конструювання, проектування, створення особистого педагогіч­ного досвіду на основі рекомен­дацій науки та передового досві­ду, відомого з описів. Керівники школи (директор або його заступ­ник) можуть безпосередньо очо­лити роботу творчої групи або ке­рувати нею опосередковано, якщо керівником групи є один із досвід­чених педагогів школи.

З методикою організації робо­ти творчої групи читачі газети змо­жуть ознайомитися в одному з на­ступних номерів.

Найбільш недосконала, на наш погляд, ланка методичної роботи — це впровадження передового педагогічного досвіду в практику роботи педагогічного колективу. Часто керівники школи, організо­вуючи цю роботу, переконливо розповідають, кому і що слід зро­бити, зрідка цілеспрямовано пока­зують, що саме зробити, зовсім рідко навчають учителів, як це зро­бити. Отже, впровадження пере­дового педагогічного досвіду об­ривається на вирішальному етапі практичного навчання вчителів технології впровадження нових ме­тодів роботи.

Загальну технологію впровад­ження передового педагогічного досвіду в практику можна вирази­ти в такій послідовності:

— ознайомлення вчителів з пе­редовим досвідом, роз'яснення його переваг порівняно з тради­ційними методами;

— створення сприятливих умов для розвитку творчості вчителів, показ прийомів роботи на прак­тиці;

— тренування вчителів аж до оволодіння вміннями та навич­ками;

— організація внутрішньо-шкільного контролю за застосу­ванням безперечно раціональних методів і прийомів роботи;

— моральне й матеріальне за­охочення носія передового педа­гогічного досвіду.

Перший етап цієї роботи — визначення, обґрунтування й по­пуляризація проблеми, над впро­вадженням якої працює педаго­гічний колектив; своєчасне на­дання вчителям необхідної інформації про сучасні досягнен­ня науки і передового досвіду, підведення вчителів до висновку про неминучість відмови від зас­тарілого в практиці та не­обхідність упровадження сучас­них передових ідей.

Другий етап — створення твор­чої лабораторії за добровільною участю кращих учителів з метою конструювання, створення, впровадження передового педагогіч­ного досвіду. Для впровадження результатів наукових досліджень з відповідної науково-методичної теми (проблеми) або відомого в регіоні чи вирощеного в школі сво­го педагогічного досвіду створю­ються творчі групи, які вивчають запропонований педагогічною на­укою чи передовою педагогічною практикою спосіб розв'язання проблеми і забезпечують його творче впровадження в практичну діяльність педагогічних праців­ників.

Рекомендації, розроблені чле­нами творчої групи, апробуються, коригують, уточнюють. Значну увагу приділяють поширенню дос­віду. Члени творчої групи демон­струють особистий досвід засто­сування на практиці положень, ре­комендацій, висновків науки й пе­редової педагогічної практики з проблеми, виступають з доповідя­ми, повідомленнями на засіданнях методичних об'єднань, педагогіч­ної ради школи, науково-практич­них конференціях, нарадах у ди­ректора школи тощо.

Звертаємо увагу на такі фор­ми впровадження досвіду як по­стійно діючі семінари-практикуми, відкриті навчальні заняття тощо.

І насамкінець — пропаганда, поширення передового педаго­гічного досвіду. Це можна здійснювати різними способами, зокрема:

— на засіданнях методичних об'єднань, семінарах, нарадах, за­сіданнях педагогічної ради, науко­во-практичних конференціях, пе­дагогічних читаннях заслуховують повідомлення про наслідки впровадження досвіду того чи іншого педагога;

— безпосереднє ознайомлен­ня з пропагованим передовим досвідом шляхом відвідування на­вчальних занять, у ході проведен­ня проблемних, творчих семінарів тощо;

— створення шкіл передово­го досвіду, якими керують його носії;

— друкована (рукописна) про­паганда шляхом випуску методич­них бюлетенів, буклетів, альбомів, плакатів, стендів, інформаційно-методичних листів, так званих «ес­тафет передового педагогічного досвіду», підготовки та публікації статей відповідного змісту в пері­одичній пресі;

— наочна пропаганда передо­вого педагогічного досвіду мето­дом експонування матеріалів на шкільній, районній, обласній педа­гогічних виставках;

— пропаганда за допомогою технічних засобів навчання — створення діафільмів, серн діапо­зитивів, фонотеки магнітофонних записів, відео- та кінофільмів, організації радіо- і телепередач тощо.

Отже, систематична, цілеспря­мована робота з впровадження нового в педагогічну практику орієнтовно може бути представ­лена так:

— виявлення, вивчення й оці­нювання кращого досвіду вчителів навчального закладу;

— вибір об'єкта досвіду для вивчення, узагальнення та поши­рення;

— «вирощування» особистого педагогічного досвіду;

— узагальнення результатів вивчення “вирощеного” досвіду;

— організація пропаганди та впровадження ідей передового досвіду в практику роботи вчителів школи;

— організація внутрішньошкільного контролю за станом впрова­дження передового досвіду, аналіз творчого використання ідей до­свіду в практичній діяльності пе­дагогічного колективу.

Саме від чіткої організації цієї справи залежить досягнення стійких високих результатів на­вчально-виховної роботи педаго­гічних колективів за мінімальної затрати зусиль. Своєчасно поба­чити й належним чином оцінити оригінальне, нове й перспектив­не в роботі вчителя, створити сприятливі умови для впровад­ження його в практику — основ­не в діяльності сучасного керів­ника школи.

 (Повна назва установи, де пра­цює носій передового педагогіч­ного досвіду) __________________________________________________________.

Картка обліку передового педагогічного досвіду

Тема (проблема) досвіду____________________________________

Прізвище, ім'я, по-батькові но­сія досвіду _______________.

Рік народження _______

 Освіта ___________.

Фах _______________.

Посада_________

Педагогічний стаж _____________.

Нагороди,звання _______________.

Наслідки останньої атестації ______________.

Хто, коли вивчав досвід __________________ .

Зміст досвіду (провідна ідея, мета, новизна, актуальність, суть, практична значущість, результа­тивність, рівень творчої само­стійності тощо) __________________________.

У якій формі узагальнено досвід (опис, буклет, альбом, стенд, відеофільм, плакат тощо)___________________________________________.

Ким схвалений досвід (мето­дичною радою, педрадою школи, радою райво, райметодкабінету, колегією управління освіти, вче­ною радою ОІПОПП) ___________________________________________.

Де зберігаються матеріали узагальнення досвіду ___________________.

Заходи із впровадження до­свіду (організовано творчу групу, школу передового досвіду, ство­рено відеофільм, проведено се­мінари, вироблено методичні ре­комендації, здійснено наставниц­тво тощо) _____________ .

Висновки (рівень готовності до поширення, можливі форми по­дальшого впровадження, можли­вий рівень використання тощо)____________.

Орієнтовна структура узагальненого опису передо­вого педагогічного досвіду

1. Тема досвіду.

2. Стислі відомості про носія досвіду.

3. Роки вивчення та оформлен­ня досвіду.

4. Обґрунтування актуальності досвіду, значення його для вдос­коналення навчально-виховного процесу.

5. Аргументація необхідності його вивчення й поширення відповідно до загальноосвітніх та регіональних завдань, соціальної значущості, спрямованості на по­долання суперечностей та не­доліків масової педагогічної практики.

6. Визначення виду досвіду за характером новизни — новаторсь­кий чи раціоналізаторський. Ви­значення наукової основи досвіду: які наукові теорії, положення, роз­робки використовує автор (авто­ри) для вдосконалення навчально-виховного процесу (відокремити властиві лише автору досвіду підходи до раціоналізації своїх провідних ідей, застосування мо­дифікованих форм і методів педа­гогічної чи управлінської діяль­ності, що дають високий резуль­тат).

7. Провідна ідея досвіду. Ви­значення головного, найбільш сут­тєвого в досвіді, виходячи з про­гнозованого результату його впровадження, а саме: яких пози­тивних змін в удосконаленні на­вчально-виховного (управлінсько­го) процесу ви очікуєте.

8. Суть (технологія) досвіду: за допомогою яких форм, методів, прийомів, способів діяльності ав­тор досягає реалізації провідної ідеї досвіду. Особливості педаго­гічної системи носія досвіду, пе­дагогічні закономірності, на які спирається досліджуваний досвід, конкретні зразки педагогічних напрацювань. Постановка педаго­гічного експерименту та його ре­зультати.

9. Врахування в досвіді роботи психологічних особливостей учнів.

10. Які труднощі долав носій досвіду в процесі роботи.

11.Результативність досвіду на основі аналізу показників: особи-стісного розвитку учнів, сформованості в них громадянських, полі-культурних, мовних та інших компетенцій; навчальних досягнень та наявності навичок пошукової діяльності. Порівняльний аналіз результативності роботи.

12. Можливості та умови вико­ристання даного досвіду в масовій педагогічній практиці.

13. Додатки (за потреби), не­обхідні для повноти досвіду ілюс­трації, таблиці, описи компостер­них програм, діаграми тощо.